«Україна - це територія гідності і свободи. Такими нас зробила не одна, а дві революції - наш Майдан 2004-го року, який був Святом Свободи, і Революція 2013-го року, Революція Гідності. Це був дуже важкий іспит для України, коли українці продемонстрували свою європейськість, гідність, своє прагнення до свободи», - зазначив глава держави, Петро Порошенко.
   Раніше Указом від 19 листопада 2005 року № 1619/2005, Президент України Віктор Ющенко встановив свято - День Свободи. Було запропоновано святкувати це свято щорічно, 22 листопада, з метою затвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, виховання почуттів національної гідності.
День Свободи в Україні був затверджений Президентом України Віктором Ющенко, враховуючи історичне значення революційних настроїв.
   22 листопада 2004 дата початку «помаранчевої» революції в Україні, компанії загальнонаціональних протестів, мітингів, пікетів, страйків і інших акцій громадянської непокори проти свавілля влади. Події були організовані та проведені прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді - грудні 2004 року.
   Акція почалася після оголошення Центральною виборчою комісією результатів другого туру президентських виборів (у результаті першого визначилися два кандидати - Віктор Ющенко і Віктор Янукович), згідно з якими переміг В.Ф.Янукович. Після рішення Верховного суду було проведено повторне голосування другого туру, в результаті якого президентом України став Віктор Ющенко.
   На жаль, влада, встановлена в Україні на той момент, не змогла реалізувати більшості очікувань, покладених на неї українським суспільством.
   Згодом, наступним Президентом України став Віктор Янукович. День Свободи в Україні був скасований і об’єднаний з Днем Соборності України Указом від 30 грудня 2011 №1209 / 2011 "Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат і професійних свят" і відзначався з 2012 року - 22 січня.
   Після подій 2013-го - 2014-го року, революції Гідності і трагедії початку неоголошеної війни Росії проти України, окупації «братнім російським народом» Кримського півострова і декількох обласних центрів на сході України, відповідно до Указу Президента України Петра Порошенка № 872/2014 від 13-го листопада 2014-го року, з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддаючи належне шанування патріотизму і мужності громадян, які восени 2004-го року і в листопаді 2013 - лютому 2014 стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів Української держави та її європейського вибору, святковий День отримав нове дихання. «Встановити в Україні День Гідності та Свободи, який відзначати щорічно 21 листопада» - йдеться в Указі № 872/2014.
   21 листопада — це день, коли ми думаємо про майбутнє, але, водночас, пам’ятаємо тих, хто віддав життя в боротьбі за це майбутнє.
   Епіцентром основних подій Революції гідності став Київ. 21 листопада 2013 року близько 22:00 на майдані Незалежності почали збиратися учасники мітингу, незабаром їх було 1500 осіб.
   Увечері 22 листопада відбувся мітинг, у якому взяли участь уже близько 3–5 тис. людей. А 24 листопада Києвом пройшли та провели мітинг на майдані Незалежності вже понад 100 тисяч прихильників євроінтеграції. Протести відбулися також у Львові та Харкові.
   Протягом 25–27 листопада почалися страйки київських студентів, а 28-го відбувся загальностудентський страйк. Увечері 29 листопада на Євромайдані влаштували великий мітинг із закликами до відставки уряду та дострокових виборів у парламент.
   Кривавою виявилася ніч на 30 листопада. Тоді для розгону Євромайдану було застосовано силу. О 4 годині ранку, коли на майдані Незалежності залишалося близько 400 протестувальників, серед яких було багато студентів, площу оточили озброєні бійці «Беркута».
   Настав переломний момент у революційних подіях. Протести перетворилися з проєвропейських на антиурядові та стали значно масштабнішими.
   1 грудня в Києві на акції протесту вийшло близько півмільйона людей. О 12:30 на майдані Незалежності відбулося Всеукраїнське народне віче.
   Протягом 2–7 грудня по всій Україні тривали великі проєвропейські та антиурядові мітинги. Протестувальники в Києві остаточно захопили Будинок профспілок та КМДА.    Тривали різні акції протесту біля Адміністрації Президента і Генеральної прокуратури.
   Мітинг 8 грудня увійшов в історію під назвою «Марш мільйонів», оскільки на майдані Незалежності зібралося близько мільйона громадян України, яким була небайдужа доля їхньої держави.
   Але вже 9 грудня з настанням темряви внутрішні війська та спецпризначенці розпочали атаки на блокпости та барикади Євромайдану в урядовому кварталі. У ніч на 11 грудня силовики спробували штурмувати Євромайдан.
  У «День гідності» 15 грудня протестувальники висунули вимогу Януковичу звільнити всіх політв’язнів, а Євромайдан ухвалив резолюцію, яка забороняла йому підписувати угоду про вступ України в Митний союз.
  У неділю 22 грудня на майдані Незалежності в Києві відбулося четверте народне віче, на якому було ухвалено резолюцію про створення загальнонаціональної організації Всеукраїнське об’єднання «Майдан».
   Новий 2014 рік на майдані Незалежності в Києві зустрічали сотні тисяч українців. За деякими даними, на площі було близько півмільйона людей. Усі присутні виконали Гімн України, у такий спосіб було встановлено рекорд України.
  16 січня 2014 року у Верховній Раді України з порушеннями було прийнято 10 законів, названих «диктаторськими», якими звужувалися права і свободи громадян, закладені в Конституції України.
   19 січня, у свято Водохреща, на народному вічі кілька десятків тисяч мітингувальників висловили своє обурення ухваленням «законів про диктатуру». Поступово мирна акція переросла в жорстке протистояння. У ході зіткнень мітингувальники підпалили автобус «Беркута», а самих бійців закидали камінням і петардами. Спецпризначенці застосували спецзасоби і заборонений законодавством водомет.
   Кривавим для України виявився День соборності 22 січня. Близько 8-ї ранку «Беркут» пішов у наступ на вулиці Грушевського: почав розбирати барикаду й затримувати людей. Протестувальники перейшли в контратаку і повернулись на попередні позиції, а силовики відійшли за спалені автобуси. Внаслідок атаки спецпризначенців близько 200 протестувальників були поранені.
   Палкий патріот України і охоронець Євромайдану 20-річний вірменин з Дніпропетровської області Сергій Нігоян отримав чотири вогнепальні поранення: одне в шию, решта — в голову. Того ж дня було застрелено білоруського активіста Михайла Жизневського.
   Ситуація у країні значно загострилася. З 22 до 27 січня в різних містах майданівцями було захоплено 10 держадміністрацій. Також мітингувальникам вдалося захопити Український дім, який спецпризначенці могли використати для атаки на них. Злякавшись протестів, 28 січня Верховна Рада України скасувала «диктаторські закони», а Прем’єр-міністр та уряд пішли у відставку.
   29 січня Верховна Рада ухвалила законопроект щодо амністії учасників акцій протесту. 15 лютого мітингувальники почали звільняти КМДА.
18–20 лютого — пік Революції гідності. Відбулися криваві сутички в центрі Києва, було підпалено Будинок профспілок та вбито багатьох євромайданівців, які стали героями «Небесної сотні».
   20 лютого Верховна Рада прийняла постанову «Про засудження застосування насильства, яке призвело до загибелі мирних громадян України». 21 лютого лідери опозиції підписали з Януковичем угоду, але Євромайдан не визнав її і вирішив іти до кінця.
   У ніч з 21 на 22 лютого Янукович втік. Верховна Рада України 328-ма голосами підтримала постанову про усунення його з посади Президента України.
   Люди, які ціною власного життя змінили історію України, активісти, які полягли на Майдані, були з різних куточків України, різних національностей, різного віку й віросповідання, різних професій. Але їх назавжди об’єднали любов до України та прагнення змінити життя кожного українця на краще.
   Сотні сердець згоріли за перемогу і запалили ще мільйони сердець. За рідну Батьківщину, за наше з вами майбутнє сини України поклали свої голови на київському        Майдані, на донецьких землях. І наш з Вами обов’язок перед «Небесною сотнею» — продовжити боротьбу і виграти бій за кращу долю українського народу.