Національне виховання – це історично зумовлена і створена самим народом сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практики, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість і досягається духовна єдність поколінь. Першоосновою національної системи виховання, її культурно-історичним підґрунтям є народна педагогіка. Народна педагогіка (етнопедагогіка) – галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих поглядах на мету, завдання, засоби іметоди вихованняі навчання. Провідними принципами етнопедагогіки є природовідповідність, культуровідповідність, народність виховання, виховання в праці, єдність навчання і виховання, зв'язок із життям рідного народу, гуманізм, активність і ініціативність виховання в процесі виховання, орієнтування на вселюдські моральні цінності та ін.
Презентація тут
Педагогікою життя і праці, добра і краси можна назвати педагогіку народного календаря . Народний календар – це система історично обумовлених дат, подій, свят, традицій, звичаїв і обрядів, які в певній послідовності і відзначаються всім народом протягом року. Народний календар – енциклопедія життя, трудової діяльності, культури, побуту і дозвілля народу, могутній і гармонійний комплекс ідейно-моральних, емоційно-естетичних засобів виховання підростаючих поколінь. Кожна дата, свято, урочистість народного календаря рясніють традиціями і звичаями, які пов'язані з природою рідного краю, а також з природою самої людини. Великий виховний зміст дат, подій, урочистостей народного календаря полягає в тому, що в їх основі лежать традиції та трудова діяльність людей, в залежності від пори року.Зимою - це вечорниці.
Головна мета, основні напрями, шляхи реформування української системи національного виховання розкриваються в програмі "Освіта", у "Концепції середньої загальноосвітньої школи України", "Концепції школи нової генерації - української національної школи-родини", "Концепції безперервної системи національного виховання", Законах України "Про загальну середню освіту", "Про освіту", Національній доктрині розвитку освіти України. Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань, що є загальними не тільки для усіх виховних закладів, а й для всього суспільства в цілому. Основними принципами національного виховання є природо-відповідність, народність, культуро-відповідність, етнізація, гуманізм, демократизм, зв'язок із життям, гармонізація індивідуальних і загальнолюдських потреб та інтересів особистості, свободо відповідність. Основними шляхами реалізації концепції національного виховання є: -якісне оновлення змісту, форм і методів виховання; -розробка теоретико-методологічних основ безперервної системи національного виховання; -розробка та застосування оригінальних педагогічних технологій, нових підходів, виховних систем, які б відповідали потребам розвитку особистості, сприяли б розкриттю її талантів, духовно-емоційних, розумових і фізичних здібностей; -створення експериментальних центрів для опрацювання виховних інновацій, пропаганда передового досвіду новаторів виховної роботи; -гуманізація і гуманітаризація виховання дітей і молоді, перебудова і вдосконалення роботи існуючих навчально-виховних закладів, створення виховних закладів нового типу (різних форм власності); -вивільнення педагогіки виховання від зайвої уніфікації, політизації, тоталітаризму, ідеологізації, авторитаризму; -об'єднання зусиль державних і громадських інституцій у вихованні молоді, сприяння діяльності дитячих та юнацьких організацій; -залучення до виховної роботи висококваліфікованих і талановитих народних умільців, батьків, представників громадськості, національної еліти з науки, культури та мистецтва; -організація та забезпечення педагогічного всеобучу батьків з метою підвищення ефективності сімейного та родинного виховання; -створення гнучкої, оперативної і злагодженої системи науково-теоретичної і методичної підготовки і перепідготовки педагогів; постійне оновлення та удосконалення її змісту, форм і методів; -розвиток різноманітних дитячих і молодіжних об'єднань за інтересами, позашкільних освітньо-виховних закладів; - розвиток індивідуальних здібностей і талантів, забезпечення умов їх самореалізації, пошук, розвиток та підтримка юних талантів і обдаровань, формування національної інтелектуальної еліти суспільства; - створення системи управління безперервним вихованням у районі, області, державі, визначення повноважень цих керівних органів; -організація вивчення культурної спадщини регіонів України, історії, літератури, фольклору, музики, театру, живопису, культурних зв'язків з народами інших країн. (В Україні діє скаутська організація "Пласт". Завданням Пласту є всебічне патріотичне і національне виховання молоді, розвиток моральних, духовних і фізичних рис українських юнаків і дівчат.Юнак у Пласті вчиться любити Україну, працювати, жити, ризикувати для неї своїм життям. Пластуючи, він стає громадянином сильним духом, тілом, розумом.) До провідних завдань національного виховання школярів належать: - формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готовність її захищати; - забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу; - формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою; - прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших націй, які живуть в Україні; -виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядницької позиції; -утвердження принципів вселюдської моралі, правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та моралі; -формування творчої особистості, виховання цивілізованого господаря; -забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їхнього здоров'я; -виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки; - формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю; -формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою; - розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх самореалізації; - формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовки до життя в умовах ринкових відносин. Основні напрями національного виховання такі. Формування національної свідомості й самосвідомості – найважливіших громадянських рис особистості – передбачає усвідомлення вихованцями своєї етнічної спільності, національних цінностей, відчуття своєї національної причетності до розбудови України, патріотизм, що сприяє утвердженню власної гідності, внутрішньої свободи, гордості за Батьківщину. Патріотичне виховання – основа духовного розвитку особистості. Формування патріотичних почуттів означає створення високого ідеалу служіння рідному народові, готовності до героїчного подвигу в ім'я процвітання і незалежності України. Воно покликане формувати громадянина – патріота України, виробляти глибоке розуміння громадського обов'язку, готовність у будь-який час стати на захист Батьківщини. Правове виховання спрямоване на прищеплення вихованцям поваги до Конституції України, її державних символів (герба, прапора, гімну), прав і свобод людини і громадянина. Воно також має озброїти їх знаннями законів України і свідомого їх дотримання у професійній і повсякденній поведінці; формувати активну протидію особам та установам, що порушують закони, завдають збитків державі, зазіхають на територіальну цілісність і незалежність України. Важливе місце у системі національного виховання посідає утвердження загальнолюдських моральних цінностей: правди, любові, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших чеснот. При цьому важить не тільки і не стільки просвітницька діяльність, скільки перетворення моральних знань у переконання, стійкі моральні почуття і вчинки вихованців. Ефективність морального виховання значно зростає, коли воно спирається на народну мораль, традиції, звичаї, обряди, які у собі містять високі моральні зразки, ідеї, ідеали, погляди, поведінкові норми, збагачені тисячолітнім досвідом мудрості народу, несуть могутній моральний потенціал, спрямований на виховання особистості громадянина України. Цілісний процес виховання передбачає естетичну освіченість і вихованість. Виховуючи естетичні погляди, смаки, які грунтуються на народній естетиці та на кращих надбаннях цивілізації, національне виховання передбачає вироблення умінь примножувати культурно-мистецькі надбання народу, відчувати й відтворювати прекрасне в повсякденному житті. Фізична культура й утвердження здорового способу життя – невід'ємні елементи загальної культури особистості. Повноцінний фізичний розвиток, зміцнення здоров'я, гармонія тіла і духу вихованця і природи мають лежати в основі фізичного виховання. Екологічне виховання передбачає формування екологічної культури особистості, усвідомлення себе частиною природи, відчуття відповідальності за неї як за національне багатство, основу життя на землі, залучення вихованців до активної екологічної діяльності, нетерпиме ставлення до тих, хто завдає шкоди природі. Розвиток індивідуальних здібностей і таланту вихованців, забезпечення умов їх самореалізації має бути пріоритетним напрямом виховної роботи. Відродження, пошук і підтримка талантів передбачає реалізацію індивідуального підходу з відповідним психолого-педагогічним та матеріальним забезпеченням, задоволенням різнобічних потреб вихованців у сфері науково-технічної, художньої, декоративно-прикладної творчості, у фізкультурно-спортивній та професійній діяльності. Розглянуті напрями національного виховання тісно пов'язані між собою та з іншими напрямами виховання і взаємодоповнюють один одного, мають суттєве теоретико-методологічне значення для визначення та обгрунтування цілей, ідеалів, змісту і методики виховання в сучасних умовах. Воднораз усі вони мають утворити цілісну систему національного виховання громадян України.
Національне виховання – це історично зумовлена і створена самим народом сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практики, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість і досягається духовна єдність поколінь.
